Айфон

Прийшла донька зі школи. 

Милий Боже!

Засапана, мов бігла марафон. 

Розмазує сльозу:

- Я вже не можу! 

І на диван жбурляє телефон. 

- У всіх дітей айфонам нема краю,

Хоч коштують і грошей немалих!

Не гнівайся, матусю, я благаю,

Купи мені такий же, як і в них!

Сміються з мене учні всі у школі:

Мій телефон не вартий і гроша...

Так слухала я доню - 

і поволіУ п'ятки десь ховалася душа.

Я не скажу, що ми сім'я убога,

Можливо, на айфон би нашкребли.

Але в якого, люди, педагога
Такі поради для батьків були?

- Послухай, доню, - мовила несміло,

 -То не причина бути у журбі.

Купити телефон - не хитре діло,

Але чи треба, рідна, він тобі?

Я пам'ятаю, як ти співчувала

Недужій дівчинці, не знаючи її,

Як гроші, що на іграшку збирала,

На ліки віддала її сім'ї.

Хтось статків відвантажує вагони,

А хтось батьків чекає від життя.

І щастя, серце, то не телефони,

А ти, моє розумненьке дитя!..

Ми довго ще про різне говорили,

Мабуть, доречні я знайшла слова,

Бо вже айфони, ніби мертві брили,

Минала доні світла голова.

"Щоб діток ми отримали хороших, 

-Сказав хтось дуже влучно, без прикрас,

 -Їм треба вдвічі менше наших грошей

І вдвічі більше часу біля нас!"

Т.Кісельова